Ось зараз я, шістнадцятирічна, зареклася мати дітей.
Впевнена, я ще встигну змінити свою думку тисячу разів.
Але ні. Ні. Ні.
Не можна мені мати дітей.
Так, це для егоїстичних жіночок часто як своєрідне спасіння від самотності. Коли їх, виїбаних та вагітних, кидають чергові "кохання всього життя".
Яка тупість. Краще не мати дітей.
Тобто, звичайно, я проти абортів, це дітовбивство і я зарікаюсь їх робити.
Але ж я встигну змінити свою думку ще тисячу разів.

Після цього року, за який я вщент розбила своє серце і здоров"я, коли здається, що ти ніколи в житті не зможеш відчувати, коли усередині пусто, коли розумієш, що для тебе немає місця вже ніде ... І ось, нарешті, я закохалась. Закохалась сильно, по-справжньому, відкрила свою душу тобі ... Аж раптом я побачила, що в тебе є дівчина. Не знаю, за що Господь мене так карає. Мабуть, за те, що я в нього не вірю. Хоча кому, до біса, здалась моя понівечена душа? моє понівечене здоров"я? Кому цікаво вирішувати дорослі проблеми маленької дівчини? так воно і є - нікому. Терпіти.